Живи, Писанко

Незабутні враження залишилися  від перегляду експонатів свята-виставки «Живи, Писанко». До нього готувалися заздалегідь

У Концівській загальноосвітній школі на лінійці оголошено декаду тематичних заходів «Живи, Писанко!» Діти познайомилися з історією писанки, довідалися з виховних бесід, презентаційних матеріалів багато цікавого про символіку весняного відродження життєвого циклу  природи …

 Багато народів світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення, у багатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла, тепла, навіть зародком усього Всесвіту.

Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва її походить від слова "писати", тобто прикрашати орнаментом.

Оздоблюються писанки геометричним, рослинним, зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним орнаментами, християнськими символами. Писанка - одна зі стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру.

Необхідні найкращі якості: вміння, терпіння, талант, художній смак юних майстринь…

Про історію Писанки діти довідалися в передвеликодній тиждень «Воскресни, Писанко!» не тільки від класних керівників, батьків, але й завдяки розповідям вчителів-предметників, Лужецької Н.В., Гавій Г.М., Шимоні Н.М., Андрейчик М.В.., Федорової О.В., керівника гуртка «Чарівна шкатулка», Горгош Н.В. Проведено цікаві бесіди, розповіді, підготовлено презентацію з історії писанкарства, організовано виставку кращих учнівських робіт, малюнків «Писанки Закарпаття».

Багато інформації учні почерпнули з відомої  книги-сувеніра «Писанки Українських Карпат», (автор О.Г.Соломченко(, яку презентує обласна управа «Союзу українок» для юних писанкарів різних національностей, чиї роботи  відзначено як найкращі.

Учні довідалися, що писанки характерні майже для всіх європейських народів, як і для давніх народів Африки та Азії (під час розкопок знайдено розписані страусині та гусячі яйця, в тому числі й глиняні, а також золоте яйце страуса, датоване 3300 р. до н. е., що свідчить про початок писанкарства ще в далекому доісторичному періоді.

В античній Греції і Римі вважали, що Всесвіт виник з яйця казкового птаха Фенікса, який поклав його у святилище Геліоса (сонця). Яйце для римлян мало магічну силу, тому вони використовували фарбовані яйця в різноманітних обрядах і забавах

«Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні?» – запитують учні. Досліджуючи трипільську культуру (V-II тис. до н. е.), вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент на сучасних українських писанках.

У І тисячолітті н. е., коли відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму, мистецтво східних слов'ян було важливою потребою побуту, що виявилося в орнаментах, які мали певний зміст у системі язичницьких вірувань. Декоративні візерунки, створені людиною, мали призначення - оберігати її від лиха, допомагати в житті та праці. Найбільш поширеними й улюбленими орнаментами давніх слов'ян були: розетка - символ Сонця, хвиляста лінія - вода, жінка з руками-гілками, яка знаменувала велику богиню землі, праматір Берегиню[

На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в X-XIII ст.

Запроваджуючи християнство на Русі, церква вдало використала язичницькі вірування і народні звичаї, в тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всього живого на землі, що збіглося з християнськими пасхальними святами на честь воскресіння Ісуса Христа.

Через крихкість матеріалу давні розписані пташині яйця не збереглися. Від XI -XIII століть до наших днів дійшли керамічні писанки. Ці писанки робились звичайно порожніми всередині. В порожнину майже завжди вставлялась керамічна кулька. Вони мали досить значне поширення у Київській Русі і зустрічаються як під час розкопок поселень, так і в похованнях.

 «Село на нашій країні, неначе писанка село…» - Так Тарас Григорович Шевченко порівнює красу рідного краю з писанкою, що були з давніх-давен синонімом Батьківщини, сили і незнищеності нашого народу.

Як писанки так і червоні яйця (крашанки) пишуть українці під час великоднього посту. Але в різних регіонах України це роблять по-різному, залежно від місцевих традицій. Їх могли писати протягом усього великоднього посту або тільки в останній його тиждень, особливо в чистий (живний) четвер. У деяких селах Західної України писанки починали писати на сам Великдень після обіду. Закінчували писати теж по-різному. Переважно це було у Страсну суботу, але, наприклад, на Львівщині писали і після Великодня, аж до Провідної неділі, а в деяких селах і до Зелених свят.

Також в Україні писанки відзначаються поліфункціональністю, виконуючи обрядову, ігрову, декоративну та інші функції. Обрядова функція писанки пов'язана зі святкуванням перших днів Пасхи. Зі свячених писанок починався великодній обід, їх дарували на знак поваги, любові, з побажанням добра. Писанки були своєрідним оберегом у хаті, тому їх намагалися зберегти до наступної весни. Схована під стріху писанка оберігала житло від пожежі; закопана під поріг хати, вона охороняла від злих духів; захована в хаті між мисниками, допомагала у ведені господарства, оберігала рід від всілякої напасті; дівчата вмивалися водою, в якій лежала писанка, щоб бути привабливими; знахарки використовували писанки для лікування всіляких недуг, чарування та закликань. Боячись злого око, від якого вони могли б втратити цю силу, їх не писали гуртом. Кожна жінка писала писанку сама і, як правило, ввечері, щоб до хати ніхто не зайшов і не наврочив.

У давнину писання писанок було огорнене святістю. Тому жінки і дівчата готувалися до цього обряду заздалегідь. Вони мали упорядкувати думки, викинути зло із серця та налаштуватися на святу дію. Тільки із за таких умов виходила гарна, без похибу писанка.

При писанні обов’язково щось приговорювалося. Одні наспівували веснянки чи гаївки, інші читали молитви. Уже в кінці ХІХ століття перед початком роботи жінки говорили «Боже поможи».

У ХІХ столітті дослідники зафіксували писання писанок на замовлення. Жінок, які добре володіли цим ремеслом називали писанкарками чи писарками. Плату за свою роботу вони брали яйцями, продуктами або грошима. Цікаво, що писанкарки носили продавати свої писанки на ярмарок в Угорщину.

Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними проводили ігри "навбитки" (з двох гравців виграє той, у кого яйце після вдаряння одне об одне залишається цілим), "навкатки" (необхідно з відстані влучити в писанку іншого, котячи своєю по землі) та ін.

Прикрашені відповідними узорами, писанки водночас були яскравою оздобою кошика з Паскою, який несли до церкви святити, а потім їх виставляли на видному місці на столі.

У письмових джерелах 20-30-х роках XX ст., у часи розгулу войовничо-атеїстичної пропаганди, писанки були зараховані до шкідливих культових атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували зневаги, висміювання. Виготовлення писанок припинилося у центральних та східних, а потім і західних областях, за винятком віддалених карпатських сіл.

У 60-х роках XX ст. у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва відновилося й писанкарство. Навесні, перед великодніми святами, у Вижниці, Косові та Коломиї народні майстри продавали писанки на ярмарках, сприяючи цим стихійному виникненню писанкарського промислу. Проте писанкарство не сягало далі Прикарпаття та Закарпаття і відроджувалося дуже повільно, оскільки було майже повністю забуте і втрачене.

У 70-х роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. Відновилося виготовлення писанок із дерева, відоме у XVIII-XIX ст.

У 80-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого покоління.

У містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції писанок має Львівський музей етнографії та художніх промислів України - понад 11 000 штук з 20 областей України. Українські писанки можна побачити за межами України: в Лондонському королівському музеї, у Санкт-Петербурзі в колишньому музеї етнографії народів СРСР, в музеях Праги і Кракова.

Писанкарство виникло як своєрідне відображення уявлення людини про Всесвіт. Ще з часів язичництва для одних орнаментальна писанка символізувала світ, що пішов від яйця, була схемою його побудови, іншим вона нагадувала сонце, служила його символом (згадаймо, наші предки - язичники - то сонцепоклонники, які за головного бога мали Сонце. З прийняттям християнства залищилося  багато атрибутів і ритуалів язичництва: згадаймо язичницьке свято Івана Купала, писанки, що стали атрибутом християнства, символом Великодня.

Для людини не обізнаної з секретом розпису писанки здається, що справа це складна і під силу тому, хто може гарно малювати. Але після спроби вона занурюється у велику та своєрідну історію цього маленького  чудового звичаю

Надія Василівна Горгош володіє всіма навичками писанкарства і охоче передає своє вміння вихованцям гуртка «Чарівна шкатулка»