Похід до озера Синевір

04 листопада 2016 року відбувся похід групи учнів та педагогів Концівської ЗОШ І-ІІІ ступенів до озера Синевір.

Гірські схили ще й самі дрімають, поколисуючи сонні смереки. Та зів’ялі від осені кущі папороті вже проймає ранковий озерний туман. Ліс обережно вдихає його, смакуючи холодний запах справжньої осені. А там далеко, за деревами, у найтихішому місці, зачаїлась голуба безодня. То Синевир. Він знає, що скоро вже спати Карпатам, знає, скільки ще днів до зими. Він глибокий і древній. Він таємничий і, мабуть, навічно нерозгаданий у безкрайності своїх вод, що кануть у надра гірські. Що там, у тій воді, звідки вона взялась? Чи то все сльози юної Сині? То ж вона, разом із коханим, залишилась назавжди стояти тут на березі…

Наш похід проходив по території Синевирського національного природного парку. А це означає, що ми сповна насолодились мальовничою та незайманою природою Українських Карпат. Смерекові ліси, просторі полонини, швидкі потоки річок та родзинка парку – озеро Синевир.

            Маршрут походу був заздалегідь ретельно спланований і продуманий. Дорогою до озера ми зупинялися на Воловецькому перевалі, побачили найстаріший дуб м. Воловець. 

Не залишили нікого байдужим ведмеді, які вільно себе почувають у природному заказнику.

                Диво природи під назвою Синевир заховалось у горах на висоті майже тисячі метрів над рівнем моря. 22-х метрів сягають глибини озера. Глибшу північну та мілкішу південну частину розділяє підводний кряж. Цікаво, що Синевир ніколи не виходить зі своїх берегів – ні за бурхливих паводків, ні у час танення гірських снігів. Синевир є найбільшим природнім озером в Українських Карпатах та належить до семи природних чудес України. Кажуть, воно утворилось приблизно 10 тисяч років тому. Тоді бистрі річкові води стримали гори, перегородивши їм шлях на тому місці, де згодом утворилось озеро.

         На березі Синевиру ми побачили дві статуї. Височенні дерев’яні Синь і Вир – символи невмирущого кохання, що колись розлилось соленими струмками посеред карпатських схилів.

У підніжжі озера знаходяться багато баз відпочинку, колиб, де можна гарно відпочити, набратися сил, смачно поїсти.

         Поїздкою залишилися задоволені усі: учні 5-8 класів, учасники гуртка юні туристи-краєзнавці, керівником якого є Грабар Є.С., батьки та педагоги школи. Адже, Синевир - це  Перлина Карпат, яку обов’язково треба побачити хоч раз у житті, щоб відчути всю красу цього краю. Яскраву і пахучу влітку та заворожуюче-спокійну, кришталеву, наче гірське повітря – взимку.

Дивовижна, надзвичайно мальовнича, первозданна природа довкола створює справді унікальну атмосферу, яку просто таки неможливо забути.

Це цікаво знати...

Озеро Синевир знаходиться на висоті 989 метрів, середня глибина до 10 метрів, площа близько 5 га. Вода в озері настільки чиста, що навіть у найглибших місцях (22 м) проглядається дно! В озері багато форелі, але ловити її заборонено...

День за днем, не зупиняючись, переливають свої потоки у Синевир чотири джерела. Прозорі і цілющі. Розлили плесо аж на 7 гектарів. А посередині нього, наче зіниця ока, видніє невеличкий острів. Не дарма Синевир називають Морським оком Карпат. Влітку, в центрі озера з’являється острівець і завдяки йому озеро отримало другу назву – "Морське око".  Голубою перлиною із висоти пташиного польоту видніє воно поміж гущі соснових лісів.

У дзеркалі Синевиру чарівливо відбивається вся врода Карпат. Вічна тиша і холодний спокій заколисують тих, хто спостерігаючи з берега, милується їх красою. Купатись у озері не можна. Та й сама природа застерігає сміливців, зберігаючи холод води навіть у найспекотніші дні літа.

           Зелені праліси довкола Синевиру – Національний природній парк, що оберігає унікальні види флори і фауни. Це край недоторканої лісової природи. Тут ростуть старі 150-літні сосни і смереки. А 38 видів рослин і 20 видів тварин занесені у Червону книгу України. В озері плаває форель: озерна, струмкова і райдужна. А берегами бродять ведмеді, шукаючи поміж кущами ягід.

Води Синевиру прозорі, наче дівочі сльози. Правда, адже їх наплакала молода Синь. У тузі за своїм коханим дні і ночі сумували її очі такі ж голубі, як те плесо. Синь була дочкою багатого графа. Того, який володів тутешніми горами і людьми. Люди працювали на графа, випасаючи овець та заготовляючи ліс.

          Якось в погожий весняний день взяв батько Синь з собою на полонину. Поки той розмовляв з дроворубами, дівчина милувалась красою лісу, прогулюючись галявинами. Збираючи квіти, вона заходила все глибше у лісову гущу. Аж раптом почула чарівливий звук сопілки. То грав молодий Вир.

          На свою біду графська дочка закохалась у простого пастуха. Коли багач про те довідався – розгнівався сильно і заборонив Сині зустрічатись із хлопцем. Та вона не послухала батька – кохання було сильнішим. Граф, не довго думаючи, наказує вбити хлопця. Чоловіки, вислідивши Вира, скинули на нього з висоти тяженний камінь. Не відаючи про злий намір, Синь прийшла на місце зустрічі, та застала коханого вже мертвим. Вона плакала довго і тяжко, раз у раз припадаючи до тіла Вира. Сльози дівчини вилились синім озером, а камінь, що приніс смерть, досі видніє островом посеред нього.

            Так розповідає відома гуцульська легенда – красива, наче казка і давня, наче довколишні ліси. Та озеро Синевир насправді одне із найгарніших в Україні.